З чого все починалось. Дагеротипія.

Луї Дагер. Дагеротипія. 1844

 « Щовечора він сідав поряд з каштаном і читав латиною проповіді, проте Хосе Аркадіо Буендіа вперто відхиляв його риторичні викрутаси та шоколадні піднесення й вимагав єдиного незаперечного доказу — дагеротипного знімка Господа Бога. Тоді падре Никанор приніс йому образки й гравюри, а також копію хустки Вероніки, але Хосе Аркадіо Буендіа відкинув усе це як ремісничі вироби, позбавлені наукової основи. »

Ґабріел Ґарсія Маркес, Сто років самотності

 

Вступ

Очевидно, що починати розповідь про фотографію потрібно з живопису. Всі ідеї які розвивала фотографія базуються на образотворчому мистецтві, на проблемах які так чи інакше вирішувались художниками. Момент початку живопису звичайно ж ніде не зафіксований, ми можемо лише уявити як десь у печері хтось з наших вузьколобих та волохатих пращурів вирішив, що потрібно намалювати свою інтерпретацію полювання на мамонтів на стіні. Напевно так було простіше передати якесь важливе послання, простіше ніж словами чи жестами. Чи можливо він просто хотів лишити згадку про своє плем'я? Чи він хотів слави? Так чи інакше деяку інформацію ми змогли отримати через тисячі років. Чи думав він про це коли малював?

Людська комунікація влаштована так, що ми не можемо спілкуватись напряму, передаючи наші думки, емоції чи якісь важливі враження з мозку в мозок, ми використовуємо зовнішні канали. Все це проекції нашого внутрішнього світу назовні. Проекції це завжди неповна інформація. Слова, звуки, жести чи зображення все це лише відображення реальності, тобто це нова створена реальність, яка відображає реальність внутрішню і яка починає жити своїм життям, незалежно від намірів творця.

Люди, які створювали фотографію навряд чи задумувались про вдосконалення способу передачі інформації. Можна точно стверджувати, що вони не думали про фотографію як про мистецтво, а скоріше про гроші і славу. Але фотографія зажила своїм життям і стала повноправною частиною світу мистецтва, для цього знадобились десятки років дискусій, суперечок, тріумфів і провалів. Сьогодні ніхто вже не сперечається з фотографією як мистецтвом, вона має своїх героїв і живе за своїми законами.

Мета цього журналу прояснити закони фотографії, описати їх простою мовою і зробити практичні висновки, які би допомогли аматорам до яких належу і я.

Писати світлом.

Ідея, про те щоб створювати зображення за допомогою світла реалізовувалась різними художниками досить давно. Відомо, що древні греки та китайці ще в V-IV століттях згадували про отримання зображення на стіні затемненої кімнати з маленьким отвором. Детальний опис камери-обскури до нас дійшов з записів Ленардо да Вінчі, також в добу ренесансу було зроблене і математичне пояснення принципу побудови зображення через маленький отвір грецьким вченим Мавролікусом з міста Мессини. В XVI столітті багато художників знали про існування чудо-приладу і використовували його для малювання пейзажів та рідше портретів та побутових замальовок. Використання камери-обскури в живописі давало фотографічну точність у відтворенні міських вулиць, будинків та природи. Часто такі камери використовувались просто заради забави, спостереження за зовнішнім життям не виходячи з кімнати.

Малювання пейзажу за допомогою кунст-камери.

За декілька століть камеру було вдосконалено, було створено модифікації з лінзами та призмами, в яких зображення ставало нормальним а не перевернутим. Для виникнення фотографії не вистачало лише способу фіксації зображення, малювання, яким би акуратним воно не було, не давало абсолютної достовірності.

Десь в кінці 1820х років, французький сценічний художник-декоратор Луї Дагер прийшов до свого оптика за новими лінзами і дізнався, що в місті Шавлон живе винахідник, який втілив в життя ідею фіксації зображення на металевій пластині. Дагер в той час займався встановленням величезної діарами, на якій збирався заробити грошей, але на жаль вона згоріла і він потребував ідеї для заробітку на життя. Потрібно зазначити, що проектуючи діарами Дагер використовував камеру-обскуру, за допомогою якої обводив контури людей та міста. Виставки Дагера були успішними, він став популярним ще працюючи в театрі декоратором. Газети того часу писали, що приходячи в театр крім декорацій Дагера більше немає на що й подивитись. Познайомившись з винахідником, чиє ім’я Жозеф Нісефор Ньєпс він підписав з ним співпрацювати.

Ньєпс вже знав як робити знімки, він назвав свій метод геліографією (малювання сонцем), найстаріше зображення, зроблене Ньєпсом та збережене до наших днів датується 1826-м роком. Щоб отримати фото «Вигляд з вікна» довелося робити експозицію близько 8-ми годин.

Перше відоме зображення зроблене Ньєпсом. Вигляд з вікна. Експозиція 8 годин. 1926

Дагер уклав угоду з Ньєпсом про співробітництво і вони працюють деякий час разом, але невдовзі Ньєпс помирає і Дагер продовжує досліди сам. Слід сказати, що до знайомства з Ньєпсом Дагер мав значний досвід в роботі з камерою-обскурою та проводив деякі фотохімічні досліди. В 1939-му році Луї Дагер презентує новий метод отримання зображення, якому дає «скромну» назву – дагеротипія. Метод був продемонстрований на засіданні одразу двох академій – наук та мистецтв. Дагер отримав визнання та пенсію від уряду Франції. Брошура, з описом методу дагеротипії стала настільки популярною, що пережила 29 перевидань.

Сонячна хімія

Згідно з доповіддю Дагера методи, якими користувався Ньєпс були досить примітивними і Дагеру вдалося їх значно вдосконалити. Заявлений метод дагеротипії полягав у наступному: на мідну пластину наносили шар срібла. Безпосередньо перед зйомкою срібло полірувалось вручну до стану ідеально-чистої дзеркальності, після того пластину поміщали в кювету де вона оброблялась парами йоду. Утворений шар йодистого срібла був чутливим до світла. Під дією світла, в камері-обскурі, в чутливому шарі з’являлось приховане зображення, яке проявлялося після обробки парами ртуті. Потім зображення закріплювалось, щоб зупинити чутливість до світла. Спочатку для закріплення використовувався розчин кухонної солі, потім Дагер почав використовувати тіосульфат натрію, як більш ефективний.

Типова студія дагеротипії 1840-50х років. a) студія знаходилась на верхньому поверсі з скляним дахом, щоб забезпечити максимальне освітлення. (часто скло було синього кольору) b) клієнт сідав на крісло для позування, на підвищенні. 1. Асистент полірує мідну пластину покриту сріблом, та кладе в кювету для обробки йодом. 2. Оператор поміщає пластину в камеру, відкриває об'єктив щоб експонувати. 3. Експонована пластина проявляється в парах ртуті та зображення фіксується. 4. Нарешті отримане зображення вставляється в оправу зі склом.

Етапи цього процесу приблизно можна описати так:

1. Тонкий листок срібла припаювався до товстої мідної пластинки (це робилось завчасно, як правило виготовляли багато таких пластин).
2. Безпосередньо перед зйомкою пластина полірувалась до блиску, щоб зняти оксид срібла, і отримати чистий срібний шар на поверхні.
3. Срібна пластина в темряві оброблялась парами йоду, утворювався фоточутливий шар йодистого срібла.
4. В темряві пластину поміщали в фотокамеру (спочатку це були примітивні камери-обскури).
5. Камера ставилась на триногу та направлялась на нерухомий, яскраво освітлений об’єкт.
6. Об’єктив відкривався на час від 15 до 30ти хвилин.
7. На пластині утворювалось приховане зображення, яке потрібно було проявити та закріпити.
• Пластина поміщалась в кювету з ртуттю яку нагрівали.
• За пластиною уважно спостерігали до тих пір, поки зображення не ставало видимим, завдяки утворенню ртутної амальгами в експонованих місцях, де йодисте срібло руйнувалось і лишався лише метал.
• Пластина поміщалась в холодну воду, щоб срібло стало твердим.
• Пластина поміщалась в розчин кухонної солі (пізніше тіосульфат натрію) для закріплення зображення.
• Пластину промивали, щоб припинити дію фіксажу.

Приладдя для фіксування необхідної пози при фотографуванні

Отримане зображення мало темний чорно-синій, чи чорно-зелений відтінок на дзеркальній поверхні. Полірована поверхня була дуже чутлива до механічних пошкоджень, зображення легко стиралось, тому його захищали за допомогою футляра зі склом. На повітрі зображення окислювалось і набувало тьмяних відтінків, саму тому будь-який дагеротип, навіть сучасний виглядає як дуже старий.

Найстаріша достовірно датована фотографія з людьми, знята весною 1838-го року. Вигляд на бульвар дю Темпле в Парижі. Це людне місце, проте на зображенні видно лише дві фігури: чистильщик взуття та його клієнт, так як вони залишалися на одному місті протягом експозиції (близько 12 хвилин), всі інші люди рухались, тому їх тут не видно.

Від фотографій отриманих за негативним процесом, який набув популярності на 10-20 років пізніше, дагеротип відрізнявся високою чіткістю та деталізацією зображення, а також унікальністю кожного знімка, не існувало ніякого негатива, зробити копію дагеротипа було неможливо.

Дехто з сучасних фотографів, які працюють з дагеротипом вбачають в цьому унікальність та обраність саме цього методу.

Слава чи гроші

 

Едгар Алан По. Дагеротипія. 1840

«Інструмент, сам по собі, безперечно повинен сприйматись як найбільш важливий, та напевно, найбільш надзвичайний тріумф сучасної науки.»

Едгар Алан По про дагеротипію, 1840

Дагер йшов на ризик оприлюднюючи свій метод. Після того як алгоритм дій став відомим, практично кожен, хто трохи розбирався з нескладною хімією та оптикою міг отримати фотографію без зобов’язань перед винахідником. Французький уряд присудив Луї Дагеру пенсію в шість тисяч франків, окрім цих грошей та імені, що було у всіх на вустах Дагер не мав ніякої матеріальної вигоди.

Міністр Дюшатель в своїй довжелезній та гарячій промові пояснив палаті мотиви, що змусили його внести пропозицію про призначення державної премії винахідникам світлопису :

«На біду для творців цього прекрасного способу, - говорив серед іншого Дюшатель, - вони не можуть зробити своє відкриття предметом промисловості і тим самим нагородити себе за витрати, понесені на протязі багаторічних безплідних пошуків. Їх винахід не з тих, що можуть бути убезпечені привілеями. Як скоро винахід буде обнародуваним, кожен зможе ним скористатись. Самий незграбний випробовувач цього методу буде в змозі виготовляти такі ж малюнки, як наймайстерніший артист. Потрібно, щоб це відкриття стало відомим усьому світу, проте залишалося б невідомим. Але яким буде смуток всіх людей, що цінять науку та мистецтво, якщо така тайна залишиться нерозкритою для суспільства, загубиться і помре разом з винихідниками. При таких виключних обставинах втручання уряду є обов'язковим. Воно повинно дати можливість суспільству володіти важливим відкриттям та, крім того, нагородити винахідників за їх працю».

Дагер усамітнився і прожив решту життя без особливої уваги. До нього приходили шанувальники і в той же час він зазнавав критики в пресі, оскільки багато хто вважав, що він нечесно скористався винаходом Ньєпса і незаслужено привласнив собі авторство.

Перше фото Авраама Лінкольна. Дагеротипія, 1846.

В той же час з’явилися публікації, що англієць Тальбод, зробив свій винахід раніше ніж Дагер, і тому він більше заслуговує на визнання. Наступний лист Тальбота часто тиражувався в пресі того часу: 

«Милостиві государі! Через кілька днів я буду мати честь представити академії наук заяву по формі на належну мені першість у відкритті наступних двох способів, приписуваних пану Дагеру: 1) фіксації зображень, отриманих камерою-обскурою, та 2) такої обробки цих зображень, що вони більше не змінюються під дією світла. Вельми зайнятий в даний час мемуаром, що трактує про сей предмет, котрий я маю читати днями в Королівському товаристві, обмежусь поки тим, що прошу вас прийняти запевнення в моїй цілковитій повазі. Тальбот»

Проте Тальбот, що винайшов свій спосіб з використанням негативного зображення приблизно в той самий час зробив величезну помилку запантентувавши його. Ніхто з практикуючих фотографів не хотів витрачати гроші на право користуватись винаходом. Метод Дагера був доступнішим і швидко поширився по всьому світу, ще близько 20 років він був єдиним масовим методом. Лише згодом негативна фотографія з використанням паперу замість металевих пластин витіснила дагеротипію.

Один знімок з панорамної серії дагеротипів. Чарльз Фонтейн та Вільям Порте, 1848, Цинциннаті.

Звістка про спосіб отримання зображення швидко перетнула океан і дагеротипія стала дуже популярною в Сполучених Штатах, велика кількість ательє відкривалась в різних містах Америки, де будь хто, за 1-2 доллари міг увіковічнити свій лик. У Європі дагеротипія була розвагою для багатих та знатних людей, за океаном вона стала масовою і доступною, що зробило Сполучені Штати стати одним з лідерів по кількості відомих у світі фотографів, нових шкіл фотомистецтва та авангардистських течій.

На територію України, в той час частину Російської Імперії дагеротипія попала майже одразу. Фотоательє відкрилися в Одесі та згодом Києві в середині 1840-х. Про значення новинки говорить той факт, що дозвіл на виготовлення дагеротипів в той час видавала міська управа. Один з перших дозвіл в Києві отримав в 1845му році Карл Шодровицький. До наших днів дійшли знімки Києва англійців Роджера Фентона в 1852-му році та Джона Борна в 1853 році. В 1858-му році на Подолі відкрилося фотоательє Карла-Фрідріха Гербста. Фотографія стала справжнім мистецтвом. В 1888му році при Київському відділі Імператорського технічного товариства був створений V фотографічний відділ, а в 1901-му затверджений статут Київського товариства фотографів-любителів «Дагерр».

Ще одним відомим фотографом, що освоїв дагеротипію та відкрив своє ательє в Києві був Іван Гудовський, саме він зробив відомі фотографії Тараса Шевченка, і був його другом.

Цікаво, що більшість фотографів того часу мали художню академічну освіту, дуже часто це були художники, що надавали послуги фотопортретистів.

 Сучасна дагеротипія. Чак Клоуз.

Висновки

 

Чому може навчити нас ця історія

1. Дагер виграв у Тальбота технологічну першість, через те, що зробив свій метод відкритим, без патентування. Це не дозволило більш прогресивній, але захищеній патентами негативній фотографії завоювати популярність. Ще протягом 20-30ти років всі користувалися майже виключно дагеротипією.
2. Знання законів мистецтва бажане для фотографа. Фотографія почалася як продовження та доповнення образотворчого мистецтва. Першими жанрами були портрет та пейзаж.
3. За океаном, в Сполучених Штатах дагеротипія стала надзвичайно популярною через доступність та масовість. Сьогодні часто протиставляють масову культуру елітарній як низьку високій. Але саме масовість фотографії в США зробила можливою появу нових прогресивних шкіл та напрямків сучасного мистецтва.

На завершення коротке відео про дагеротипію

© IM