Боротьба технологій. Калотипія.

Вільям Генрі Фокс Талбот, Фото 1864 року.

«Я  не заявляю, що  вдосконалив мистецтво, а лише про те, що дав початок новому, границі якого неможливо точно встановити сьогодні»
Вільям Генрі Фокс Талбот

Невдалий старт

Світ був у захваті від винаходу продемонстрованого Луї Дагером: маленькі дзеркальні зображення були дуже різкими та детальними їх можна було розглядати за допомогою лупи, їх технологія була відкритою та не складною, відповідно, новими можливостями широко користувалися художники, портретисти та просто бізнесмени. Звістка про відкриття Дагера досягла Англії, ще до того, як метод був оприлюднений з трибуни академії, і звістка ця надзвичайно налякала англійського винахідника Вільяма Генрі Фокса Талбота (Talbot, William Henry Fox), оскільки йому вдалося зробити щось подібне. Метод Талбота не був оприлюднений і сам він поспішав заявити про винахід в пресі так як боявся, що роки випробувань пройшли дарма, і якийсь француз першим запатентує схожу технологію. Талбот не знав, що дагеротипія суттєво відрізняється від його власного методу і запатентував свій метод в 1839 році, який назвав калотипія, або калотипний негативний процес від грецького καλός — красивий та τύπος — відбиток, також цей метод називали талботипією по аналогії з дагеротипією.

Малюнок, що Талбот зробив за допомогою камери-обскури. В процесі малювання, за його словами, йому й пришла ідея створення зображень, які малюють самі себе.

Сер Джон Гершель назвав винахід Талбота фотографією та ввів в обіг такі терміни як «негатив» та «позитив», щоб пояснити процес виготовлення знімків. Гершель, англійський астроном та фізик, вважав винахід Талбота з його зернистим зображенням на папері дитячою забавкою, у порівняння з детальною дагеротипією. Тим не менше з того моменту все рідше використовували спеціальні терміни для назви способу отримання зображення, як то дагеротипія чи калотипія, а все частіше використовували загальне слово «фотографія».

Камера-обскура. Подібними камерами користувався Талбот для виготовлення малюнків та перших фотознімків.

В кінці січня 1839 року Талбот попросив відомого вченого Фарадея показати на засіданні Королівського інституту в Лондоні декілька зі своїх фотографій квітів, листя, мереживної тканини, малюнків на розфарбованому склі, а також видів Венеції, що були зроблені методом переносу з гравюри на фоточутливий папір. На додаток Фарадей продемонстрував отримані Талботом «фотографії, що показують архітектуру мого заміського будинку... зняті за допомогою камери-обскури влітку 1835 року».

Одна з калотипій, що Талбот продемонстрував Королівському товариству.

В кінці січня 1839 року Талбот зробив доповідь в Королівському товаристві «Деякі висновки про мистецтво фотогенічного малюнка, або про процес, за допомогою якого природні об’єкти можуть намалювати себе самі без пензля художника».

«Карети та паризькі будинки», калотипія зроблена Талботом.

В першій книзі з фотоілюстраціями – «Пензель природи», опублікованій в 1844  році, Талбот описує, як до нього прийшла ідея зробити постійним, незникаючим те зображення, що він побачив в камері-обскурі. Він пише, що це відбулося у жовтні 1833 року на березі озера Комо в Італії, де він намагався скопіювати види природи за допомогою камери Уолластона. «Я дійшов висновку, що для того, щоб успішно користуватись цим апаратом необхідно володіти якими-небудь навичками малювання, а у мене їх на жаль не було. Я тоді подумав про те, щоб використовувати метод, до якого я вдавався кілька років тому. В той час я брав камеру-обскуру, наводив її туди, куди мені хотілось, а в те місце камери, де потрібні мені об’єкти фокусувались я клав аркуш паперу. На цьому аркуші з’являлись казкові картинки, створення моменту, що приречені долею на швидке зникнення. Саме в такі хвилини до мене й прийшла ця ідея: як би чудово було, як би можна було змусити ці природні зображення надрукувати самі себе і надовго залишитись в такому ж вигляді на папері!»

Пензель природи

Головними відмінностями від методу Дагера були використання паперу та двоетапне виготовлення відбитка негатив-позитив.

Були деякі модифікації способу, але основні риси калотипії залишалися незмінними на протязі кількох десятиліть. Основою для калотипного негативу, було не скло чи плівка, а високоякісний папір для письма. Аркуш паперу ретельно відбирався, він мав бути гладким з однорідною текстурою, та по можливості без водяних знаків. Перший етап обробки проходив при світлі свічки, це була, так звана іодизація паперу. Аркуш промивався розчином нітрату срібла та сушився під невеликим нагрівом. Будучи майже сухим, папір занурювався в розчин йодистого калію на дві-три хвилини, потім промивався та знову висушувався. Якщо до цього йодованого паперу відноситись бережно, то він  зберігав свої властивості, тому можна заготувати необхідну кількість заздалегідь.

Калотипія, негатив.

Перед самою зйомкою фотографії робився свіжий розчин «галонітрату срібла». Він виготовлявся з рівної кількості нітрату срібла та галової кислоти; розчин був нестабільним тому його потрібно було використовувати негайно. Під слабким світлом свічки, йодований аркуш покривався цим розчином, витримувався близько 30 секунд та занурювався у воду. Частково аркуш підсушувався в темряві, часто за допомогою промокального паперу.  Калотипний папір можна було використовувати й повністю сухим, але вологим він був більш чутливим, та повинен був проекспонованим на протязі кількох годин одразу після приготування. (Талбот виявив, що можна використовувати його й пізніше, вже сухим, але тоді його світлочутливі властивості ставали непередбачуваними).

Калотипія зроблена одними з перших професійних фотографів з Шотландії. Девідом Хілом та Робертом Адамсом. Дія патенту отриманого Талботом не поширювалась на Шотландію, де художники могли вільно користуватись винаходом.

В майже повній темряві, чутливий калотипний папір вставляли в фотокамеру. Робився знімок, експозиція тривала від кількох секунд до десятків хвилин.  Знімок одразу ж проявляли в розчині галонітрату срібла, тільки дещо сильнішому ніж той, що використовувався для сенсибілізації, проявка тривала кілька секунд. Оператор на око оцінював чи достатній час проявки та закріплював зображення за допомогою розчину броміду калію,або розчину «гіпо» (hypo), подібного до сучасних фіксажів. Залишалось лише висушити негатив.

Негативне зображення мало темно коричневий, або чорний колір. Так як використовувався папір для писання, то на ньому було легко малювати і часто його ретушували за допомогою олівця. Інколи папір вощили, щоб зробити більш прозорим.
Чесно кажучи, термін калотипія відноситься лише до виготовлення негатива. Відбиток же можна було зробити за допомогою ще одного калотипного процесу, але результат при цьому був не дуже хорошим. Лише невелика кількість відбитків була зроблена з калотипних негативів в калотипний позитив. Частіше використовували винайдений, та обнародуваний в 1839 році Талботом спосіб «друк на солоному папері». Тобто це метод виготовлення світлочутливого паперу спеціально для друку позитивів, який дещо відрізнявся від виготовлення негативів.

Калотипія зроблена Девідом Хілом та Робертом Адамсом.

Папір для позитивів, так само відібраний гладкий папір для писання, поміщали в розчин кухонної солі, сушили, а потім фарбували одну зі сторін розчином нітриду срібла і потім знову сушили. Цей папір підкладали під негатив, накривали скляною пластиною та виставляли на яскраве сонце на час близько 15 хв. Зображення одразу проявлялось на позитиві, залишалось лише зафіксувати його тим самим фіксажем, що й негатив. Отримані відбитки мали темні коричневі відтінки, іноді червонуваті, іноді пурпурові в залежності від багатьох факторів, які було важко контролювати. Ці відбитки також було легко ретушувати, проте більшість фотографів того часу надавали перевагу ретуші негативів.

Таким контактним друком можна було отримувати зображення лише однакового розміру з негативом, проте на відміну від дагеротипії можна було робити безліч відбитків. Також від дагеротипії цей метод відрізнявся більш високою чутливістю та відповідно коротшою експозицією. Недоліками були – структура паперу, що погано підходила для обробки водою та різними розчинами, його неоднорідність, що не дозволяло отримати високу різкість та детальність зображення. Хімічні компоненти, що використовувались також були дещо складніші ніж у випадку з дагеротипією, проблема виникала навіть з чистотою води, яка суттєво впливала на виготовлення калотипного паперу.

Законне мистецтво

Так чи інакше метод негатив-позитив, що був запропонований Талботом зазнавши значних змін дав початок усій сучасній фотографії.

Відбиток однієї з перших представлених Талботом катотипій.

За користування патентованим методом Талбот виставив суму 100 фунтів стерлінгів за перший рік та 150 фунтів за кожен наступний рік з кожного професійного фотографа. Аматорам він продавав ліцензію по 20 фунтів, та пізніше знизив цю ціну до 4, при умові, що знімки будуть використовуватись лише для власного вжитку. Це були дуже великі гроші, і зазвичай фотографи обирали відкриту дагеротипію. Відомо про суд Талбота з іншим фотографом Мартіном Ларошем про начебто порушення останнім патенту на калотипію. Ларош стверджував про те, що користувався іншим, колодієвим процесом, що був відкритий іншим англійським винахідником Фредеріком Скотом Арчером. Талбот програв цей суд, та й взагалі вся його юридична діяльність з патентом на винахід викликає багато запитань. Тим не менше крім винаходу калотипії Талбот зробив багато для вдосконалення хімічного складу фіксажу, зробив пристрій схожий на фотозбільшувач, також його іменем названий ефект у відображенні дифракційних ґраток.

На протязі кількох десятків років в середині 19-го століття, аж до винаходу та широкого розповсюдження колодієвого процесу багато хто використовував калотипію для створення знімків. Серед таких людей був і англійський фотограф Роджер Фентон, що першим зробив декілька калотипних фотографій Києва. Також він  вважається першим військовим фотокореспондент, що робив знімки Кримської війни, але в тому випадку він користувався вже колодієвим процесом зі скляними пластинами.

Відбиток однієї з перших калотипій Києва. Поділ, вигдяд на Андріївську церкву. 1852.

В наш час продовжують працювати деякі сучасні фотографи, що знімають методом калотипії, хоча вона не так популярна як дагеротипія, чи колодієвий процес, проте існують люди, що цінять теплі та м’які тони на «солоному папері», причину такого особливого ставлення до калотипії пояснив Джонс Бейнхем в своїй книзі «Річна книга про фотографію та альманах фотографічних новин» в 1883 році написав про калотипію: «Я все ще впевнений, що немає процесу, який містив би стільки само реалістичної артистичної краси, і я щасливий сказати, що не один розділяю таку думку, разом зі мною велика кількість митців з репутацією».

Уроки історії:

1. Одержимість винаходом та бажання отримати надприбутки через патентування може повернутися втратою першості та іміджу, як це сталося з Талботом.
2. Цікавим є те, що всі винаходи фотографічних процесів відбулися одночасно у Франції та Англії та незалежно один від одного, це свідчить про роботу академічної науки в одному полі. Ідеї, якщо вони поширюються вільно, породжують нові відкриття.

© IM