субота, 12 липня 2014 р.

Маніфест сюрреаліста. Частина III. [Переклад]


Анрі Картьє-Брессон


Світ реклами не відображає дійсності. Білборди, що оточують нас скрізь у містах, так само штучні, як і Рафаелівська школа в Афінах. Постановка на фоні «ідеального світу» реклами дає змогу фотографу пограти в гру з протиставленням реального та вигаданого.

Франція. Париж. Метро. 1976. Анрі Картьє-Брессон


Обманливий білий колір


Реклама має просту задачу, вони хочуть нам щось продати. Чи хочете ви кращу машину, чистішу шкіру чи яскраве життя? Це не має значення. Світ реклами та білбордів готовий продати вам все чого ви бажаєте і також те чого не бажаєте. Під поверхнею реклами ховаються обіцянки певної цінності. Трюк чи обман, залежно від ваших очікувань, полягає в тому, що реклама обіцяє вам покращення тих речей які ви ціните в житті: безпека, щастя, любов, краса, цей список можна продовжувати.

Реклама зайнята роботою, а ми в цей час можемо погратися з цими рекламними обличчями. Потік людей, що плетуться на роботу або з роботи вступає в сильне протиріччя з тим, що зображене на вуличній рекламі. Бездомні люди, робочий клас, люди різних прошарків, всі проходять повз рекламу. Гра, в яку грає Картьє-Брессон, а також можете грати й ви, полягає в пошуку контрастів і тем швидкоплинного моменту, поєднання елементів, які сильніше виглядають разом ніж окремо.


Анекдот


Розвиток робіт Картьє-Брессона підпорядковується зрозумілим правилам, власне, як і у більшості великих художників. Його техніка спочатку була дуже простою. Потім, з часом, складність робіт зростає, зростає якимись неймовірними гіперстрибками. Ці значні кроки вперед, наче з рогатки, виносять його на рівень, що значно випереджає всіх його сучасників. Це дуже важко пояснити. Але поки ми не застрягли шукаючи творче начало, що відповідає за цей відрив від інших, давайте поглянемо на скромний початок.

Фото, зроблене в паризькому метро Картьє-Брессоном схоже на анекдот. Чоловік спить на лавці. Сплячі люди популярні серед фотографів та художників по кільком причинам. Їх поза легко читається, а також вони дають вам час вибудувати композицію, так як вони не рухаються. На цій фотографії Картьє-Брессон показує нам як вигаданий світ реклами (зверніть увагу, що тут неможливо сказати, що саме рекламується) протистоїть реальності вуличного життя. Бадьора пара, яка виглядає так наче щойно закінчила тенісний матч, з накинутими на шию рушничками. Вони неправдиво посміхаються та нехтують законами потіння. Грайливий блиск помади та гарна укладка волосся, все це ніщо інше як фарс. На цьому обманному фоні знаходиться звичайний чоловік. Можливо він не злидар. Це може бути просто пересічна людина. Але в цей момент лавка його ліжко.

Чи важливо, що фото було зняте в Парижі? Так. Велика відмінність між країнами полягає в масштабах публічної активності. Нью-Йорк, Париж, Рим, Лондон, Токіо більшість подій в цих містах відбувається за закритими дверима. Порівнюючи, наприклад, з індійським містом Варанасі, де люди купаються, сплять та їдять на вулицях, життя сучасних міст переважно приховане. Саме це поєднання публічного та приватного додає сили цій фотографії. Самі по собі фотографії сплячої людини та реклами не мають сили. При їх поєднанні, зображення прочитується як критика тих проблем, що приховані під поверхнею паризького життя.

Юкатан. Меріда. 1963. © Анрі Картьє-Брессон


Людина проти богів


Фотографувати бездомних під рекламою це трохи дешево. Ви часом можете зробити такий знімок, зрозуміти механізми, та рухатись далі. Нехай люди сплять спокійно. Подорожуючи по іншим містам Картьє-Брессон знайшов більш елегантні протиріччя.

Якщо ми хочемо привернути увагу до певної частини нашої фотографії, було би добре, щоб її елементи мали зрозумілий зміст. Коли Картьє-Брессон побачив зображення Атласа на стіні в Мехіко, все що йому лишалося, це дочекатись підходящої контрастуючої фігури. Йому потрібен був хтось, хто був в опозиції до м’язистого чоловіка, що вічно тримає світ на плечах. Крім того, йому потрібна була світла фігура, що б виступала проти темного тла стіни.

БАБАХ! Старий з тростиною проходить поруч і Картьє-Брессон побачив, як він наближається. Як тільки елементи складаються виходить фотографія. Дивлячись на цього крокуючого старого, ми питаємо себе
  • Чи молода статура завжди краща ніж грація старших?
  • Чи мудрість сильніша м’язів?
  • Чи три вільні ноги кращі ніж дві, які весь час у напрузі?
  • Уроки класичного світу принесли нам більше шкоди чи користі?
  • Чи Картьє-Брессон розглядав цю картину як плин часу?
  • Чи зміг старий чоловік позбавитись проблем молодого, щоб жити простішим життям?

Успіх цього зображення полягає в тому, що тут є багато питань, відповіді на які маємо дати ми, глядачі. (Примітка: зверніть увагу, що знову ж, Анрі Картьє-Брессон розміщує фігури вздовж головної діагоналі. Навіть у своїх сюрреалістичних іграх він ніколи не забував надавати сили своїм зображенням)

Радянський Союз. Узбекістан. Самарканд. 1972. © Анрі Картьє-Брессон

Героїчний пролетар


Картьє-Брессон вийшов з сім’ї, яка управляла низкою фабрик. Бізнес ніколи не цікавив його. Але люди робочих професій часто зустрічаються в знімках, що він зробив подорожуючи. Комуністичні країни завжди з повагою ставилися до робочих (у всякому разі декларували це). В цьому випадку замість чистого протиріччя ми бачимо як фотограф використовує картину. Ми бачимо, як цей чоловік важко піднімається вгору сходами, наче він виходить з пропагандистської картини.

Безперечно, Картьє-Брессон мав можливість повторювати теми своїх фотографій безкінечно. Проте він обирав нові теми, по-новому компонуючи світ. Нв відміну від того, що ми бачимо на фотографіях зі сплячою людиною в метро, а також старого з Атласом, тут ми бачимо протиставлення зображення праці з реальною працею. Мазки пензля оживають, і ми залишаємося з роздумами, чи насправді праця така героїчна, як про це говорить партія? Чи цей робітник втомився від фонового зображення, що ніколи не спить? Все це предмет ваших дискусій.


Мексика. Лос Ремедіос поблизо Мехіко. 1963.©Анрі Картьє-Брессон.

Балансування


До того, як ми перейдемо до більш серйозного, варто згадати, що у Картьє-Брессона було чудове почуття гумору. В Мехіко він зробив портрет музиканта, що розпаковує свою скрипку. З формальної точки зору це «хороший» знімок. Світла фігура перекликається з темним дверним отвором позаду. У нас є чітке зображення обличчя чоловіка, його рук та інструменту. Здається все в порядку, аж поки ми не поглянемо наліво.

Там збільшена пляшка «Корони» балансує на голові у дитини! Ми говорили про це вже в минулих статтях, що якщо краї двох форм торкаються один одного, не перекриваючись, то важко сказати який з об’єктів на передньому плані, а який позаду. Тут це виглядає так, наче пляшка вмощена прямо на голові у хлопчика. Сюрреалістичне відчуття неможливого Картьє-Брессона зіграло тут свою роль. Тут ми бачимо чарівну абсурдність. Пляшку такого розміру (якби вона була реальною) дитина ніколи би не втримала. Але пропущена через об’єктив Картьє-Брессона, ця ситуація спрацьовує. Існують такі ситуації, які спрацьовують на плівці і не працюють в реальності. Заморозивши саме таку точку зору, Картьє-Брессон зафіксував цей момент назавжди.

Японія. Токіо. Район Хібая. 1965. © Анрі Картьє-Брессон.


Спантеличені коханці


Мені здається, що найточніше пояснення фотографії з молодими закоханими є таким: нам представлена сюрреалістична протиставлення ідеального кохання проти незручностей першого поцілунку. Перед тим я поринути з головою у світ побачень, більшість з нас проводить години та дні у мріях про наш перший раз. Перший поцілунок, перша любов перша ніч проведена з кимось здається завжди багатообіцяючою. Але реальність нашого першого разу зазвичай пов’язана з незграбними моментами, так наче краще було би взяти з собою шолом, а не букет квітів. Любов, у всіх своїх неправильних формах, може бути досить жорстокою.

Нам досить важко відчути справжню романтику через візуальну інформацію, оскільки два головні джерела цієї інформації дуже викривлені. Десь між Голівудом та порноіндустрією знаходиться любов, романтика та справжній секс. Дві особи на цьому зображенні, здається, не знають одна одну. Фізично роз’єднані, вони також не розділяють думок. Здається наче їм слід бути разом, але вони йдуть в різні напрямки.

Ліва діагональ розділяє молодого чоловіка та жінку.


Знову ж таки, це міг бути як раз той випадок, коли Картьє-Брессон кинув виклик дійсності. Ми не знаємо чи насправді вони разом або це незнайомі люди. Успіх цього зображення полягає в тому, що тут накладено багато шарів. По-перше, в нас є дві сцени, в кожній пари зайняті своєю діяльністю. Паралельність фігур створює візуальну гармонію сцени. Також ми помічаємо, що у порівнянні з фігурами на тлі, що дуже щільно одна до одної, фігури переднього плану знаходяться на відстані.

Барочна діагональ поєднує молодого чоловіка та жінку.


По-друге, на зображенні немає ніяких дратівливих елементів. Одна з речей, що Картьє-Брессон постійно практикував, це те, що він вибирав таку позицію, щоб фон не містив ніяких зайвих елементів. Тут немає ніякого фотошопу, тільки робота ногами. Якщо сцена має потужність, ми хочемо, щоб вона була максимально насичена. Будь-який неважливий елемент, що попадає в кадр, відволікає від подужності ситуації.

Барочна діагональ також поєднує лінію поглядів.


По-третє, ми бачимо чіткий контраст ідеального та реального світу. Якщо вибрати ситуацію якою занадто зловживають в образотворчому мистецтві, рекламі та кіно, то це, напевно, сцена з двома закоханими. Натиснувши на спуск Картьє-Брессон зафіксував контраст двох світів, лишаючи нам запитання, звертаючись до нашого власного досвіду.

Ліва діагональ встановлює зв’язок в 90 градусів між молодим чоловіком, та жінкою з плаката. Навіть граючись в концептуальні ігри Картьє-Брессон завжди використовує формальні інструменти для посилення.


І нарешті, формальне компонування зображення просто чудове. Він розміщує молоду жінку (світла фігура) на темному фоні жіночого волосся. Тоді я к молодий чоловік (темна фігура) знаходиться на світлішому фоні жіночої шкіри. Обидві фігури знаходяться на домінуючих вертикальних та горизонтальних позиціях. І фігури або дивляться в одному напрямку (чоловік з плаката та молода жінка) або під прямим кутом один до одного, як то молодий чоловік і жінка з плаката.

Нереальні світи


Нам, фотографам, потрібно лише миттєве розміщена фігур в просторі. Лише долі секунди, і сцена проявить свій смисл. Ми повинні бути готовими зафіксувати її. Але для того, щоб зробити це, ми потрібні розуміти правила гри та процеси, що відбуваються під поверхнею. Тому що більшість людей, проходячи повз такі сцени нічого не помічають. Очевидно, що Картьє-Брессон був не один в цих містах. Він був в оточенні людей. Але він був єдиним, хто мав око здатне бачити сюрреалістичні протиріччя. Про що нам нагадує Енді Уорхол: «Чудові картини стаються постійно, ми просто втрачаємо їх».

Щасливі свята


Оскільки багато хто з нас вже готується до Різдвяного столу та Нового року, що скоро прийде, можливо ви зможете помітите унікальний момент за столом, коли інші не зможуть. За цієї нагоди, хочу подякувати всім за фантастичний 2011. Вдячний, що ви відвідували мій сайт, коментували мої статті, присилали мені питання та зауваження. Хочу побажати всім вам гарних свят та щасливого Нового року.

Бажаю всього найкращого!

Адам Мареллі 



Опубліковано о
Мітки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)