середа, 9 липня 2014 р.

Маніфест сюрреаліста. Частина II. [Переклад]


Анрі Картьє-Брессон


У другій частині цього циклу ми розглянемо те, як Картьє-Брессон використовував протиріччя, щоб підривати буденність життя. Дивні речі відбуваються навколо нас, але потрібно мати гостре око, щоб зафіксувати все це за допомогою камери.
Франція. Індр-е-Луар. Юїм. 1955. Німецький художник, Макс Ернст. © Анрі Картьє-Брессон

Де ми є?


В першій частині ми коротко дослідили витоки сюрреалізму, його задачі як художнього руху. Цей рух був створений для поетів, але був адаптований художниками, режисерами кіно та фотографами. Класичними задачами мистецтва до сюрреалістів були спостереження за природою та створення ідеалістичних сценаріїв (за відсутності Фотошопа). Сюрреалісти переситились безтурботністю. Користуючись вченнями Фройда, вони хотіли стрибнути з краю прірви прямо у невідоме. У світі де є Бог, правильне і неправильне, суб’єкти та об’єкти, Картьє-Брессон відкрив світ у якому також існують протиріччя.

Протиріччя


Вулична фотографія це термін яким занадто зловживають. Він може позмагатися по зловживанням з «вирішальним моментом». Обидві фрази використовуються для означення швидкоплинних моментів, не у студії, а на вулиці, де робиться знімок, що можливий лише раз у житті. Зараз я бачу як ці терміни використовуються для будь-яких моментальних знімків рухомих об’єктів зроблених на вулиці. Лише тому, що ця фотографія знята на вулиці не робить її «вуличною фотографією». Великі вуличні фотографи зіштовхуються з тими ж труднощами, що й художники, з тією лише відмінністю, що вони мають лише один-два шанси зробити знімок. Вони не можуть попросити когось повернутися і пройти ще раз. Момент минає, суб’єкти розходяться різними дорогами і картинка зникає.

«Життя лише один раз, і назавжди». Анрі Картьє-Брессон

Собак не хвилюють екзистенціальні проблеми. Напевно саме тому, вони такі щасливі. США. Місто Нью-Йорк. 1946. © Еліот Ервіт
Не вдаючись надто у філософію, є певна кількість протиріч, що мучать людство протягом століть. Це змушує мене любити собак Еліота Ервіта, оскільки собаки не дратуються на запитання про буття. Їх хвилюють прості речі: їжа, любов та інші собаки. Ми, однак, постійно зайняті проблемами, що плавлять наш мозок:
  • Життя і смерть
  • Молодість та старіння
  • Старий та новий
  • Правильність та неправильність
Візуалізація неможливого. Розфарбована гіпсова маска. Рене Магріт.
Мільйони сторінок присвячені цьому предмету. За 50 000 років історії ще ніхто не отримав точну відповідь. В кращому випадку, хороші мудреці генерують ще більше питань. Саме це й роблять фотографії Картьє-Брессона з глядачем. Він не питає нічого, він просто проголошує, що протиріччя існують. Наше сприйняття дає змогу зробити їх видимими.

Якщо ми звернемо увагу на те, скільки часу провів Картьє-Брессон подорожуючи в Індії, Китаї та Японії ми зрозуміємо, як сильно дуальність східних релігій вплинула на фотографію. Добре відомо, що Картьє-Брессон любив книгу «Дзен та мистецтво стрільби з лука», але чому? Якщо ми ближче придивимося до ідеї протиріччя, ми відкриємо ще одні двері в лабіринт сюрреалістичної фотографії.

Японія. Кіото. Дайтоку-джі. Храм. 1965. © Анрі Картьє-Брессон

Стати мішенню

Якщо хтось скаже вам, що вони БУЛИ своїми фотографіями, ви напевне подумаєте, що вони з’їхали з глузду. Як ми можемо бути фотографіями?

Ми проводимо все наше життя намагаючись зрозуміти, хто ми є, де «я», а де наш суб'єкт? Коли Картьє-Брессон залишив рідну Європу і подався до колоніальної Індії, він бачив світ де індуїстські боги, як наприклад Шива, зруйнували порядок, щоб дати місце творчості. Це дуже відрізняється від ідеї раю та пекла чи Бога та диявола. Східні релігії зосереджені навколо ідеї про взаємопов’язаність. Це значить, що ніщо не існує саме по собі і протиріччя, це лиш ілюзії. На відміну від церковного учення (яке я пережив будучи дитиною, що народилася в протестантській сім’ї, але навчалась в католицьких школах) добро і зло не є окремо один від одного. Вони дві сторони одного й того ж явища.
Як ми пригадуємо з першої частини метою сюрреалістів було перетворення світу. Суттєві зміни можливі лише тоді, коли повністю зміняться загальноприйняті концепції. Мені здається, що вплив індуїзму був таким сильним на Картьє-Брессона, що це змінило його погляди на життя. Щоб підтвердити своє прозріння, він звертав увагу на будь-які сцени, які би містили протиріччя. Він хотів забути про свій лук і стріли та стати мішенню.

Західна Німеччина. 1962. Західний Берлін. Зведення берлінської стіни. © Анрі Картьє-Брессон.

Повстання з пекла


У архіві Картьє-Брессона є низка фотографій після подорожі в Індію в кінці 1940х та на початку 1950х. Вони змушують мене повірити в те, що щось змінилося у його підході до фотографії. Повертаючись в Європу після Другої світової війни, він подорожував континентом. Він зробив деяку кількість вражаючих фотографій про відділення Східної та Західної Німеччини. У своїй кар’єрі він з самого початку заявляв, що час перемін сприяє гарним фотографіям. Фото з солдатом та одноногим чоловіком може й не перша спроба показати протиріччя, але це чудовий приклад, як фотографія ставить чітке питання використовуючи художню мову.

Анрі Картьє-Брессон грається з ритмом 1, 2, 3, за допомогою ліхтарного стовба, солдата та людини на милицях. Західна Німеччина. 1962. Західний Берлін. Зведення берлінської стіни. © Анрі Картьє-Брессон.

Молодий солдат виглядає добре відгодованим, вдягненим та здоровий тілом. Контрастом є старший чоловік, ми можемо припустити, що він втратив ногу на війні. Контрастує молодість і здоров’я з старістю та каліцтвом. В дійсності цей солдат, напевне немає нічого спільного з безногим чоловіком. Але, я припускаю, що було багато непорозумінь між поколіннями в Німеччині після війни. Успіх цієї фотографії полягає у фіксуванні тривалого впливу війни та наступного покоління одночасно. Кожен з чоловіків існує в світі, який є частиною війни та її продуктом.

Кастилія-і-Леон. Саламанка. 1963. © Анрі Картьє-Брессон.

Розділені покоління


Не всі протиріччя є такими грубими. В іспанській Саламанці, Картьє-Брессон знайшов сцену, що виражає плин часу через задерту спідницю. Я би не рекомендував відтворювати цю фотографію, хіба що там буде зображена ваша дитина. Фотографії голозадих дітей зараз мають зовсім інше тавро, ніж це було в 1963. Але для розуміння намірів Картьє-Брессона ця фотографія чудово підходить.

Анрі Картьє-Брессон грається у ритм 1,2 згори донизу і порушує всі правила, розділюючи фото навпіл. Це дивовижно, що навіть засохше та живе дерево включається в цю гру. Кастилія-і-Леон. Саламанка. 1963. © Анрі Картьє-Брессон.
Він поєднує простий візуальний ритм світла й тіні вздовж кадра зверху і до низу. Починаючи з верхньої частини, де знаходиться церковна колона прамо посередині кадру, він грається з опозицією різних фігур. (примітка: вивчаючи Картьє-Брессона ви побачите, що він часто ставить фоновий об’єкт точно в центр зображення, порушуючи правила фотографії, що говорять не розміщувати нічого на лінії горизонту). А потім він досягає кульмінації, показуючи контраст пари літніх жінок з грайливими дівчатами. Є багато можливих інтерпретацій цієї фотографії. Лишаю їх для вашої уяву.

Будучи фотографами, ми хочемо зрозуміти як він компонує суб’єкти у зображенні, так, що ми сприймаємо їх як питання про проблему часу. Не можу сказати вам скільки прес-релізів з різних музеїв чи галерей я читав про художників, що мають справу з часом. 99% з них не мають ніякого відношення да проблеми часу. Запам’ятайте, лише тому, що це у вас в думках, не значить, що це спрацює.

Коли я вивчав критику в університеті в мене був прекрасний вчитель, що говорив мені: «Це чудова ідея, але вона не працює. Ти повинен дістати ідею з своєї голови і змусити її працювати. У нас у всіх є чудові ідеї, але хороші художники знають як їх реалізувати.»

В деякі періоди нашого життя ми можемо почувати себе молодшими, чи старшими, ніж ми є насправді. Старість та молодість не статичні. Ми, врешті решт, можемо бути і старими і молодими одночасно. Це видно у дітей, які проявлять риси характеру, що будуть доречними набагато пізніше у їх житті. Ми схильні ставитись до віку як до чогось лінійного, але це не відображає його природи.

Буддизм стверджує, що немає ніякого початку і ніякого кінця. Ми лише точки на колесі, що обертається вічно. Як ми можемо надати філософського значення нашим зображенням? Картьє-Брессон знав, що час непостійний. Це зображення нагадує, що вік має різні форми. Сьогодні ми живі, але в той же час ми помираємо. Все відбувається одночасно. Починаючи з історії церкви, молодості дерева, далі вниз до фігури старих жінок чи грайливих дівчат, час приймає різні форми. Фотограф зловив момент, коли час є єдиним суб’єктом зображення і приймає екстремальні форми. Я уявляю собі, що він побачив групу жінок, приготувався до зйомки і став чекати. Тоді дівчата заскочили на лавку і БАБАХ! Тут у дію вступає інстинкт. Він спостерігав за сценою, дослідив фон і чекав на знімок. Як ми можемо побачити на його інших фото, це не завжди спрацьовує. Коли це стається, він вистрілює і фіксує унікальний момент часу. Це і є вулична фотографія.

Велосипедне колесо. 1951. Марсель Дюшамп. (так, це один з тих витворів про який ви скажете «Моя дитина могла б таке зробити.»)

Велосипедне колесо в Марселі


Якщо ви не знайомі з сучасним мистецтвом, і не знаєто кого б полаяти, придивіться до Марселя Дюшампа. У нього складний характер і його часто називають «дідом» концептуального мистецтва. У Дюшампа було двоє братів і обидва були художниками. Я не буду вдаватися в деталі про нього, але варто додати зображення одного з його відомих «виробів», щоб зрозуміти чому Картьє-Брессон зняв це фото в Палермо, що на Сіцілії.

Італія. Сіцілія. Палермо. 1971. © Анрі Картьє-Брессон.

Коли я читаю обговорення на форумах про швидкість буферу, мінімальну діафрагму та швидкість необхідну для вуличної фотографії мені смішно. Картьє-Брессон протягом всього життя працював з ручними камерами і ніколи не використовував об’єктиви f/1.4. Я не маю нічого проти технологій. Мені подобається моя M9, прогрес в підвищенні ISO та нові покращені лінзи є фантастичними. Але я намагаюсь не забувати, що все коштовне обладнання світу не знайде для мене чудової картинки.

Життя та смерть рухаються в протилежних напрямках. Який поетичний спосіб поставити запитання. Сіцілія. Палермо 1971. © Анрі Картьє-Брессон.
Часом я уявляю як Картьє-Брессон компонує фотографії наче повар, що прогулюється ринком. Він ходить і видивлюється чи є якісь хороші речі у постачальників. Він не знає, що він використає для сьогоднішнього блюда дня. Він видивляється і винюхує, промацує та випробує свій шлях поміж кощиків. Там може бути гарна риба, там гарні овочі, і нарешті в нього достатньо всього для хорошої страви. Картьє-Брессон, ймовірно, прогулюючись думав «Так, так, мені подобається». Він міг побачити світло, чи фон чи катафалк. В цьому випадку він побачив величезний припаркований катафалк на протилежній стороні вулиці і потім дітей, що бігають. Коли в дітей з’явилось велосипедне колесо Марселя Дюшампа, Картьє-Брессон знав, що час до роботи. Все що йому лишалося, це навести рамку на машину, на почекати дітей. Як тільки діти викотили колесо, БАБАХ! От і знімок. Лише один раз, ніяких дублів, і він прост блискучий.

Насолода бути живим, повітря, коли ми біжимо вздовж вулиці, безтурботна свобода дитинства, все це протиставляється смерті, яка на фоні. Колесо Дхарми прокрутилось повз об’єктив і Картьє-Брессон зловив момент, що торкається найбільшого протиріччя в житті, а також грайливого Дюшампа і дзенських коанів. Якщо ви чули, як він говорив про нюх на фотографію, це саме те що він мав на увазі. Акумульований досвід подорожей протягом двадцяти років, незлічені катушки плівок і гостре як лезо око зосереджені в цій сцені.

Долучайтесь до мене в Частині 3, де ми будемо порівнювати уяву з реальністю

Насолоджуйтесь, Адам Мареллі.

Опубліковано о
Мітки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)