Відбитки історії. Альбуміновий друк.

Якщо ви побачите десь в музеї чи в приватній колекції старовинну фотографію у візерунчастій рамці, скоріше за все це буде портрет, з дивовижною навіть для нашої цифрової ери деталізацією та мідним вінтажним відтінком, то скоріше за все це буде альбуміновий відбиток. Саме технологія альбумінового друку була мейнстримом на протязі другої половини 19-го століття

Дана стаття про технологію альбумінового друку, про її роль в історії фотографії, про те, як комерціалізація та реклама фотографії призвела до її надзвичайної популярності як серед професіоналів так і серед аматорів.

Скала ді Кіянті (Величезні сходи) в палаці дожів, Венеція. 1875. Альбуміновий друк.

До альбумінових відбитків відносять різноманітні фотографії на папері, зображення на яких утворене сріблом, або золотом, що розподілене в матриці яєчного білка. Такі відбитки становлять значну частину колекцій 19-го століття. Найбільшого поширення альбуміновий друк набув у період з 1855-го по 1895-й роки, та використовувався аж до 1920х. Проміжок часу в період якого альбуміновий друк домінував у фотографії це не просто час формування фотографічної естетики, це час коли фотографія почала інтегруватися в різні сфери людської діяльності та почала впливати на культуру в цілому. Відбувалося це методами, яким ми лише нещодавно почали давати адекватну оцінку. Фотографії зроблені в той час несуть не лише художнє значення а також надзвичайно важливі для історії. Важко переоцінити відбитки Роджера Фентона, зроблені в Криму під час війни, портрети відомих людей 19го століття тощо.

 

Актор Шакунтала. З виставки фотографій народів Індії. 1900. Альбуміновий друк

В багатьох випадках альбумінові відбитки є надзвичайно цінними артефактами епохи. На жаль вони зазнають нищівного впливу часу та втрачають свої якості. Збереження таких знімків є дуже важливим.

Історія альбумінового друку 

 Процес альбумінового друку тісно пов’язаний з першими спробами створити фотопапір, що були зроблені Вільямом Генрі Талботом, в 1839-му році. Метод Талбота полягав у зануренні якісного паперу для письма в розчин хлориду калію. Після висихання цей «солоний папір» сенсибілізувався нанесенням пензлем сильного розчину нітрату срібла. Під дією сонячного світла на папері утворювалось металеве срібло.

Пристрої-рамки для виготовлення альбумінових відбитків. Папір та негатив закріплювались у рамці та виставлялися на світле місце для необхідної експозиції.

Перша спроба використати альбумін для фотографії була зроблена за кілька тижнів  після доповіді Талбота. Експеримент мав назву "H. L" в ньому описується «процес друку з використанням паперу покритого сумішшю яєчних білків з водою у рівних пропорціях та сенсибілізованого нітратом срібла». Такий папір не містив хлориду, зображення формувалось під дією світла,  утворювались коагулянти реакції іонів срібла з протеїнами яєчного білка. Подібний метод був опублікований Робертом Хантом в 1831. Такий тип альбумінового паперу був малочутливим та не передавав відтінків так, як папір з хлоридом срібла, тому він майже не застосовувався на практиці.

Процес друку альбумінових відбитків, негативи та папір закріплені в спеціальних рамках та знаходяться під непрямими сонячними променями

Приблизно через 10 років після публікації Талбота, французький фотограф Луї Дезьє Бланкар-Еврар сильно вдосконалив альбуміновий процес і довів його до прийнятного для загального використання виду. Йому не вдалося повноцінно використовувати альбумін в паперових негативах, але позитиви зроблені на папері з яєчним білком та хлоридом калію були надзвичайно детальними та контрастними. Статтю про відкриття він опублікував в Бюлетні Французької академії наук у травні 1850.
Фотографи всього світу дуже схвально віднеслись до нового процесу фотодруку і починаючи з 1855 альбуміновий друк став домінувати у якості носія для фото відбитків. Швидке прийняття методу також було пов’язане з проривом в технології виготовлення негативів: в той же час широкого розповсюдження набув мокрий колодієвий процес, що мав високу деталізацію і для друку відбитків звичайного на той час «солоного паперу» було недостатньо. Альбумінові відбитки були контрастнішими та детальнішими, зображення формувалося в тонкому шарі альбуміну на поверхні а не на самому волокнистому папері.

Стереофотографія з зображенням Марти Максвел та експонатів природничого музею в Колорадо, що вона заснувала. 1875. Альбуміновий друк

За проміжок часу в 25 років 1860-1885 альбуміновий друк був єдиним загально вживаним способом друку фотографій. Навколо нього виросла ціла індустрія, для підтримання усіх потреб. Хоча як комерційний продукт альбуміновий папір продавався вже з 1855 року, більшість фотографів виготовляли його в ручну аж до середини 60х. Приблизно з того часу звичайною практикою стало купувати фабрично виготовлений папір, хоча його потрібно було сенсибілізувати безпосередньо перед друком. Сенсибілізований папір з'явився на ринку в 1872 та став популярним серед аматорів у кінці століття. Професіонали ж частіше сенсибілізували його самостійно, це було дешевше. 
Світовим центром виробництва альбумінового паперу був німецький Дрезден. Розташований біля зручних джерел поставок паперу, також дешевих яєць та робочої сили. Майже всі етапи у виробництві альбумінового паперу виконувались жінками вручну. Лише декілька операцій були механізованими. Покриття наносилося протягуванням великих шматків паперу по поверхні резервуару з альбуміном, один аркуш за раз. Альбумінізований папір міг довго зберігатися та експортувався в усі частини світу. Виробники також піддавали папір антибактеріальній обробці протягом декількох днів при температурі 50° вважалося, що це надає додаткового блиску та робить процес тонування золотом простішим. Виробники з інших частин світу не піддавали аркуші ферментації, тому покупці могли легко виявити дрезденський папір за запахом.

В кінці 19-го століття зародився новий жанр фотографії, так званий пікторалізм. Фотографи використовували класичні прийоми мистецтва для створення абстрактних та мрійливих сюжетів. Пікторалізм вирізняється м'яким фокусом та грою світла. Венера сердиться на Купідона та забирає його крила. 1875. Альбуміновий друк

Альбуміновий папір був «м’яким», тобто малоконтрастним і не дуже підходив для друку хороших відбитків з низькоконтраснтих негативів. Коли желатинові сухі пластини замінили мокрий колодієвий негативний процес, вони були менш контрастними і фотографи аматори ( а також багато професіоналів) часто стикалися з труднощами при виготовленні відбитків. В середині 1880х з’явилися альтернативні методи друку позитивів та почалася конкуренція з альбуміновим друком на ринку. Це були желатинові та колодієві емульсії, які продавались вже сенсибілізованими та давали високий контраст. Желатиновий та колодієвий папір витіснив альбуміновий процес з ринку десь після 1895 року, але багато з фотографів продовжували його використовувати через унікальний тональний діапазон, поверхневі якості та характерний колір зображення.

Технічні та структурні аспекти альбумінового паперу

Підготовка альбумінового паперу починається з яєць. Використовувався лише прозорий білок, білки з залишками крові, жовтка, чи тягучих речовин відомих як халаза видалялися. У відібраний чистий білок додавалась необхідна кількість хлориду (зазвичай 1.25% хлорид амонію), після цього альбумін збивали до стану піни. Суміші давали відстоятись, поки вона не перетвориться на рідину знову і фільтрували через муслін. Якщо виготовляли ферментований альбумін, то хлорид додавався після збивання, коли ферментація завершувалась.

Фотографія стала інструментом для вивчення природи людини, роботи м'язів та руху. Деталі, які раніше не можна було помітити в процесі руху, тепер легко можна дослідити. Фотограф Луї Іґо. 1880. Альбуміновий друк. Тут ми бачимо сценки для академічного мистецтва: Каїн та Авель, п'яні Силени, Геркулес та Антарес, Афродіта Кнідська та ін.

В якості матеріалу для паперу використовувався виключно легке лляне та вовняне шмаття високої чистоти. Матеріал повинен мати тонкі волокна, достатні для того, щоб залишатись еластичним після того як папір покриють альбуміном та висушать. В той час лише дві компанії в світі були в змозі виготовляти сировину необхідної якості: французька Blanchet Fréres et Kleber Co. та бельгійська Steinbach & Co. Обидва з цих матеріалів виготовлялись механізовано, в процесі виготовлення додавали крохмаль та каніфольне мило. Один з аналітиків дослідивши папір французької компанії стверджує, що він містить 85% льону та 15% бавовняних волокон. Розмір аркуша був зазвичай близько 60 на 58 см, та густиною близько 10 кг на упаковку (480 аркушів). Папір занурювався в альбумін на час близько однієї хвилини і після того листки висушувались. Від швидкості висихання залежав блиск паперу. Ексклюзивним товаром вважався «двічі альбумінізований» папір, тобто такий який двічі занурювали в ванну. Також іноді додавали анілінові фарбники до альбуміну. Такий тонований папір часто використовувався для портретів, і найбільш поширеним фарбником був рожевий, також часто можна знайти відбитки пурпурових, синіх чи навіть зелених відтінків. Через недовговічність барвників, на сьогоднішній день колір на старих відбитках важко визначити.

Фотографія також стала популярною і в Японії. Завдяки поширенню технології сьогодні ми можемо бачити побут Японії кінця 19-го століття. Дівчина з чайником. 1880-ті. Альбуміновий друк, розфарбований вручну.

Сенсибілізація відбувалася зануренням альбумінового паперу в нітрат срібла на 2-3 хвилини. Сенсибілізований папір жовтішав (втрачав фоточутливість через зменшення кількості вільних іонів срібла) за декілька днів, тому сенсибілізація та друк виконувалися зазвичай в той самий день. Додавання 5% розчину лимонної кислоти в розчин нітрату срібла, збільшувало час життя сенсибілізованого паперу до кількох місяців. Це відкриття стало основою до початку появи нової продукції – сенсибілізованого паперу. Друк відбувався під дією непрямих сонячних променів, зазвичай розсіяного денного світла, так як на прямому світлі зображення виходило «плоским», незважаючи на те, що негативи мають дуже високий динамічний діапазон.

Фотографії розфарбовані вручну були дуже популярними в Японії кінця 19-го століття. Дівчина в зимовому вбранні. 1880-ті. Альбуміновий друк, розфарбований вручну

Через те, що альбумінові відбитки виготовлялись методом «прямого друку» (в проявнику немає необхідності) відбитки мають деякі особливості. Головна відмінність в тому, що частинки срібла, що утворюються прямо в процесі такого друку менші за частинки, що утворюються під час хімічної проявки. Через розсіяння світла післі фіксації маленькі частки срібла не здаються абсолютно чорними, а скоріше коричневими, червоними, чи навіть, жовтими. Саме тому тонування використовувалось майже завжди. На відбиток наносилось золото чи платина, або одночасно і золото і платина. Золоте тонування альбумінових відбитків створює знайомий пурпуровий або коричневатий відтінок, добре відомий за різними історичними фотографіями. Платину не використовували в альбумінових відбитках, але дуже часто використовували в колодієвих позитивах.

Токіо, Коґіней. Цвітіння сакури. 1890-ті. Альбуміновий друк, розфарбований вручну.

Інша важлива особливість альбумінових відбитків через малий розмір частинок, їх об’єм на великій площі залишається малим. Через велику площу, але малий об’єм вони легко реагують з різними зовнішніми чинниками та швидко деградують. Крім того, оскільки відтінок альбумінових відбитків залежить від розміру частинок, зовнішній хімічний вплив сильно змінює забарвлення зображення.

Сучасний альбуміновий відбиток на вощеному папері з колодієвого негативу. Куін Джейкобсон

Одне з джерел хімічної деградації зображення – залишки фіксувального розчину. Альбумінові відбитки фіксувалися за допомогою сильного розчину тіосульфату калію, після чого промивалися у воді. Хоча це й ефективний метод, проте з часом стало помітно, що частки металевого срібла залишаються в білих областях і мають певну залишкову чутливість до світла, це приводить до жовтіння відбитків з часом.

 © IM