Срібна фотографія

«Я не довіряю словам, я довіряю зображенням»
Жіль Перес, французький фотожурналіст

Фото Анрі Картьє-Брессона. Вокзал Сен-Лазар. 1932

Якою була фотографія другої половини 19-го століття? Колодієві негативи на пластинках, альбумінові відбитки, великі та важкі коробки фотокамер на триногах. Незручності та недоліки притаманні початковим етапам розвитку технології. Головним недоліком мокрого колодієвого процесу було те, що пластинки не можна було сушити – шар колодію починав тріскатись та відшаровуватись від скла. Тому експерименти з іншими речовинами не припинялись. Були зроблені дослідження та винаходи, що значно випередили свій час. Колодієвий процес вдосконалювався, і паралельно велася робота над кольоровою фотографією. В 1861 році відомий англійський фізик Джеймс Максвел за допомогою фотометодів отримав перше кольорове зображення. Тим самим він показав трикомпонентну (червоний, зеленій та синій) природу сприйняття кольору людиною. В 1903 році брати Люм'єр створили процес «автохром», що дозволяв отримати кольоровий позитив при експозиції в 1-2 секунди.


Чорнобіла класична фотографія теж зазнавала змін. В 1871 році англієць Річард Ліч Медокс запропонував перший придатний до використання спосіб створення бромсрібної желатинової емульсії, що мала більшу фоточутливість та дозволяла зберігати фотопластини у сухому вигляді.

Незважаючи на вдосконалення фотографії з використанням фотопластин, в кінці 80х років 19-го століття з'явився абсолютно новий спосіб фотографування -  американська компанія Кодак почала випускати негативні фотоплівки на гнучкій підкладці з целулоїду та також відповідні до них фотокамери, що вже були заряджені плівкою на сто кадрів. Коли фотограф відзнімав всі кадри, він просто відправляв фотоапарат виробнику, котрий перезаряджав плівку та друкував відзняті фотознімки. Ціна послуги становила 10 доларів (фотокамера коштувала 25 доларів). Досить швидко на території Сполучених штатів скрізь з'явилися фотолабораторії Кодак.

Фактично, з появою срібної емульсійної технології та фотоплівки почалася нова ера в фотографії. 

Фото Люїса Хайна. Механік котла. 1920

Фотопапір

Всюдисуща та звична чорнобіла фотографія все ще залишається найзначимішим етапом в розвитку виготовлення зображень в історії. Звичайно сьогодні цифрова фотографія вже майже повністю витіснила носії на плівці, але саме завдяки масовості технології срібної фотографії та доступності матеріалів на сьогоднішній день виготовлення зображень є абсольтно доступним для кожної людини. При правильній обробці та зберіганні желатинові срібні відбитки є надзвичайно стабільними в часі, в порівнянні з іншими процесами фотодруку. Срібний желатиновий папір має дуже хорошу надійність при роботі в темній кімнаті, що дозволяє отримати відбитки, що задовільняють і аматора і професіонала. Можливість застосування різного типу обробок дозволяє внести оригінальність та створити необхідні візуальні ефекти у творах сучасного мистецтва.

Срібний желатиновий фотопапір або чорно-білий фотопапір це головний носій фототворів 20-го століття. Фактично, починаючи з 1930х до кольорової революції у 70х майже кожен відбиток від аматорських фотграфій надрукованих у ванній кімнаті до фототворів, що виставлялись в галереях, все це срібний желатиновий фотопапір. Фотопапір скрізь, в домашніх фотоальбомах, історичних архівах, досьє, наукових роботах тощо.

Структура фотопаперу, мікрозображення поперечного перетину. Видно паперову основу, шар барити, зв’язуючий шар та захисне покриття.

Срібло це цінний метал, що має блискучу (сріблясту) поверхню. На фотопапері однак, срібло виглядає зовсім інакше. Замість великих шматків полірованого металу, срібло, що формує чорно-біле зображення знаходиться у формі дуже маленьких частинок, що має діаметр близько півміліметра. Ці частинки звичайно мають волокнисту природу, вони схожі на заплутані нитки, в процесі обробки форма їх може змінюватися. Срібло такого розміру поглинає світло майже у всьому видимому діапазоні та має чорний або сірий колір, залежно від густоти частинок.

Коли розмір частинок зменшується, через їх деградацію, або власне, за задумом автора, їх тон змінюється. Фотопапір, що має теплі тони, виготовляється з додаванням речовин, що затримують ріст кристалів галогенідів срібла, що робить їх меншими.  Крім того колір срібла може змінюватись через хімічні реакції з різними зовнішніми речовинами. Тобто є як мінімум три фактори, що впливають на колір зображення – розмір частинок, хімічні перетворення та тонування.

Найчастіше срібний желатиновий фотопапір складається з чотирьох шарів: паперова основа, барита, желатинова основа та захисне желатинове покриття. Папір повинен бути чистим від різних фотоактивних домішок, як наприклад залізо чи алкалоїди, що можуть залишатись від деревини.

Другий шар це барита – покриття білого кольору, суміш желатину та сульфату барію. Також іноді в цей шар додають фарбники якщо потрібно змінити колір зображення. Баритовий шар потрібен для того, щоб загладити волокнисту поверхню паперу та зробити його ідеально гладким.

Поверхню фотопаперу можна зробити гладкою, або шовковистою, або дрібнозернистою використовуючи різното типу тиснення як перед так і після нанасення шару барити.

Третій шар, це желатинова основа, що містить зерна срібла та формує зображення. Желатин має саме ті властивості, що робить його ідеальною зв’язуючою речовиною, а саме, твердість та стійкість до пошкоджень, здатність набухати у воді, що дозволяє необхідним хімічним елементам проникати в середину та реагувати зі сріблом. Для створення матового зображення в желатинову основу або в желатинове захисне покриття додають рисовий або кукурудзяний крахмал, чи в деяких випадках оксид кремнію.

Четвертий шар, це захисне покриття – дуже тонкий шар зміцненого желатину, що наноститься поверх желатинової основи. Це покриття захищає від механічних абразивних пошкоджень.

Фото Гаррі Віногранда

Історія виготовлення срібного желатинового фотопаперу

Коротко згадаємо історію масового виробництва фотопаперу. Срібно желатиновий процес був продемонстрований широкій публіці в 1871 році англійським фізиком та фотографом Річардом Лічом Медоксом. Перші відбитки з використанням срібла в желатині були зроблені ще в 1874 на комерційній основі, але вони мали погану якість, та в першу чергу використовувалисть для негативів на скляних пластинах. Про папір подумали в останню чергу. Машини для виготовлення рулонів сенсибілізованого паперу використовувалися в 1880х, але масове виробництво саме желатинового покриття почалося лише в 1890х. Перший виготовлений папір був на основі тканинних волокон, в той час ще не вміли достатньо очистити матеріал на основі деревини для виготовлення гладкого паперу. Однак, досліди в компанії Істман Кодак після першої світової війни призвели до переходу на папір виготовлений з деревини повністю в 1929. Перший комерційний фотопапір не мав шару барити. Баритовий шар почали застосовувати у 1890-х, вперше в Німеччині в 1894му та потім в компанії Кодак у 1900. Барита використовується для згладження поверхні, але в 1890х папір все ще не був достатньо гладким та глянцевим. Глянець став стандартом фотографії лише в 20му столітті. Високоглянцевий папір з’явився в 1920-х та 1930-х, що призвело до зміни моди у самій фотографії від загадкового пікторалізму до модернізму та журналістської прямоти. З того часу, незважаючи на велику кількість удосконалень в процесі виготовлення фотопаперу основна його структура залишається незмінною до наших днів.

Леді бармен. Фото Діани Арбус

Тонування та стабільність зображень

Обробка фотографій для покращення стабільності чорнобілих фотографій практикувалась на протязі більше 100 років. Турбуватись про збереження зображення почали одразу після винаходу Вільямом Генрі Фоксом Талботом «солоного паперу». Фотографії помітно старіли. Про втрату кольору та чіткості навіть склали вірш та карикатуру в журналі «Панч» 1846 року. Найчастіше проблема полягала в залишках фіксуючого розчину (тіосульфату натрію, або гіпо), часто тому, що аркуш недостатньо добре промивали у воді, що приводило до появи пурпурового та коричневого відтінків. Проблема була такою важливою, що для її вирішення залучали вчених та проводили засідання різноманітних комітетів. В решті було вирішено, що тонування зображення може значно покращити його стабільність.

Карикатура, що супроводжувала вірш під назвою "Занепад фотографії". У цьому вірші показувалась аналогія деградації зображення фотографії з любов’ю яка проходить.

Тонування зображень застосовувалось скрізь. Деякі тонери заміщують срібло в зображенні більш благородними елементами, такими як золото чи платина. Інші тонери реагують зі сріблом та створюють його стабільні сполуки. На початку двадцятого століття на практиці використовувались тонери на основі золота, платини, селену та сірки. Сірчані тонери мають найкращі захисні властивості, проте фотографії з чорно-білих перетворюються у відтінки коричневого кольору. Саме колір сепії передає дух тієї епохи, так як цей відтінок домінує у більшості фотографій 1920-30х. Що таке сепія? Сепія з грецької значить каракатиця, колір сепії, це колір чорнила яке викидає каракатиця і яким користувалися для письма в Древньому Римі, пігмент, виготовлений з чорнила використовувався для різноманітних фарбників також називається сепія. Селенові тонери також часто використовувались, вони можуть давати різні відтінки він нейтральних чорно-білих до пурпурово-коричневих, їх досі люблять використовувати для мистецької фотографії. Використовуючи обробку речовинами на основі селену можна не змінюючи відтінку оригінального зображення значно подовжити час його життя. Чемпіоном по використанню такої обробки був Ансель Адамс, його фотографії, зроблені в 1950х досі зберігаються в чудовому стані.

Фото Йозефа Куделки з проекту "Цигани"

Післямова

Класична фотографія, чорнобіла фотографія, темна кімната з червоним світлом та запахом фіксажу все, що у більшості людей досі асоціюється з фотографією це саме 35мм плівка та желатиново-срібний процес, що пережив вже більше 140 років та досі використовується фотографами незважаючи на всі принади та можливості цифрових технологій. Вся ця магія темної кімнати дозволяє на деякий час відчути себе деміургом.